Загибель князя Святослава у Дніпровських порогів: причини, умови битви та співвідношення сил Святослава і хана Курі

Після важкої війни з Візантією Святослав у 971 році був змушений укласти мир після облоги Доростола й відмовитися від своїх позицій на Дунаї. Тобто повертався він уже не на чолі армії на піку сили, а після кампанії, яка серйозно скоротила його ресурси та свободу маневру. Дослідження балканських походів прямо зазначають, що після поразки він рушив угору Дніпром і вже на зворотному шляху загинув біля порогів навесні 972 року.

Святослав загинув не через одну помилку, а через поєднання стратегічного виснаження, слабкої логістики, передбачуваного маршруту та недооцінки печенігів. Водночас важливо відокремлювати те, що прямо повідомляють джерела, від пізніших історичних реконструкцій.

Найнебезпечнішим місцем маршруту були Дніпровські пороги. Для річкової дружини це було природне «вузьке місце»: човни не можна було просто провести водою на всіх ділянках, а подекуди доводилося сповільнюватися, розвантажуватися або рухатися вздовж берега. Саме тому печеніги, які чудово володіли степовою війною та кіннотою, мали тут величезну тактичну перевагу. У візантійській традиції ще за Костянтина VII підкреслювалося, що печеніги особливо ефективно могли атакувати русів саме в районі Дніпровських порогів.

Ключовий момент — Святослав знав про небезпеку. Літописна традиція розповідає, що воєвода Свенельд радив йому не йти через пороги, а повертатися іншим шляхом, однак Святослав цієї поради не прийняв. Навіть якщо ставитися до цієї деталі обережно, сама логіка подій показує, що маршрут був передбачуваним і потенційно контролювався печенігами.

Ще важливішою була логістика. Святослав не зміг одразу пройти додому й був змушений зимувати в районі гирла Дніпра. У літописній розповіді ця зимівля пов’язана з гострою нестачею продовольства. Після такої зими військо майже напевно стало значно слабшим: люди були виснажені, коні й запаси обмежені, а частину зброї чи майна могли втратити або обміняти на їжу. Тому навесні Святослав опинився в дуже поганому становищі: йому потрібно було рухатися, навіть якщо шлях був небезпечним.

І тут, імовірно, спрацювала тактика Курі. Печенігам не потрібно було розбивати Святослава у великій відкритій битві. Набагато розумніше було чекати там, де його дружина втрачала мобільність. Кінний степовий загін міг стежити за підходами, обирати момент і бити тоді, коли частина людей була зайнята переправою або проводкою човнів. Це реконструкція, але вона добре відповідає географії та тому, що відомо про контроль печенігами степових шляхів.

Існує також відома версія про візантійський слід. Після миру 971 року імператор Іоанн I Цимісхій справді вів дипломатичні контакти з печенігами; дослідження політичної ролі печенігів відзначають відновлення візантійсько-печенізьких відносин саме в цей період. Деякі джерела та історичні праці тлумачать це як можливе візантійське підбурювання проти Святослава.

Однак я б не подавав як доведений факт твердження, що «Візантія замовила вбивство Святослава». Для Цимісхія його смерть була надзвичайно вигідною, але сам по собі дипломатичний контакт із печенігами ще не доводить існування прямого наказу вбити князя.

Була й інша велика стратегічна слабкість: державна й військова модель Святослава надто сильно залежала від самого князя та його дружини. Він був надзвичайно активним воєнним правителем, але його походи від Хозарії до Болгарії розтягнули зону дій на величезний простір. Чим далі він відходив від Києва, тим більше залежав від довгих комунікацій по Дніпру та степових маршрутах. Після поразки на Балканах ця система фактично зламалася: не було резервного війська, здатного очистити шлях додому, не було безпечного коридору, а сам князь виявився відрізаним від основної ресурсної бази.

Тому я б розподілив причини його загибелі так: на першому місці — стратегічна й логістична вразливість після війни з Візантією; далі — вибір небезпечного й передбачуваного маршруту через пороги; потім — вдала печенізька засідка; і лише після цього — можливий дипломатичний фактор Візантії.

Іронія полягає в тому, що київський князь Святослав, який майже все життя перемагав завдяки швидкості, ініціативі та мобільності, загинув саме тоді, коли втратив усі три переваги. Біля порогів він був змушений рухатися відомим маршрутом із виснаженою дружиною проти ворога, який міг сам обрати місце й час бою. У цьому сенсі його смерть виглядає не випадковою катастрофою, а логічним підсумком надзвичайно ризикованої стратегії останніх років його правління.

Чому він не повернув назад і не пішов іншим маршрутом?

Тому що «повернути назад і обійти» в його становищі, ймовірно, було набагато складніше, ніж здається на сучасній карті. Джерела не пояснюють думок Святослава, тож далі можна говорити лише про найімовірнішу реконструкцію.

Головне: Святослав уже одного разу фактично відступив від порогів. За літописною традицією, восени він підійшов до небезпечної ділянки, зрозумів, що печеніги контролюють прохід, і не зміг прорватися. У результаті він залишився зимувати в районі Білобережжя. Точна локалізація цієї місцевості залишається предметом дискусій, однак її зазвичай пов’язують із нижньою течією Дніпра та узбережжям Дніпровсько-Бузького лиману. Тобто рішення «не йти прямо зараз» він уже прийняв — але за зиму ситуація стала не кращою, а гіршою: почався тяжкий голод, а дружина втрачала сили.

Чому ж навесні не обрати зовсім інший шлях? Тут є кілька причин.

По-перше, альтернативний маршрут означав вихід із Дніпра у відкритий степ. Для Святослава річка була не просто дорогою, а головною транспортною артерією: нею рухалися човни, зброя, майно та рештки запасів. Якщо покинути човни й іти суходолом, дружина перетворювалася б на переважно піший або слабо кінний загін посеред території, де печеніги мали величезну перевагу в мобільності. Костянтин VII ще в середині X століття описував цей район як місце постійної небезпеки для русів з боку печенігів.

По-друге, Свенельд, за літописною традицією, якраз запропонував інший варіант — іти на конях, тобто обійти найнебезпечнішу річкову ділянку суходолом. Святослав відмовився. Це дуже важлива деталь: альтернатива існувала не лише теоретично. Але вона, найімовірніше, підходила для наймобільнішої частини дружини й значно гірше — для всього війська з човнами, пораненими, здобиччю та спорядженням.

Свенельд зрештою дістався Києва. Тому в ретроспективі його рішення виглядає правильним. Але Святослав міг міркувати інакше: якщо він кидає флот, майно й частину людей, це вже не організоване повернення князя з дружиною, а майже втеча.

Була й інша проблема. Щоб «обійти», потрібно розуміти, куди саме йти. Сучасна людина бачить карту України з дорогами й населеними пунктами. У X столітті величезний простір між нижнім Дніпром і лісостепом був політично та фізично зовсім іншим. Печеніги були кочовиками й могли швидко пересуватися на десятки кілометрів, тоді як руська дружина з обозом і пішими людьми рухалася значно повільніше. Тому великий обхід міг не усунути загрозу, а навпаки — дати печенігам можливість переслідувати загін у місцевості, найзручнішій для кінноти.

Показово, що Костянтин VII описує проходження Дніпровських порогів як надзвичайно вразливу операцію. У певних місцях русам доводилося залишати човни, вести або переносити їх і виставляти охорону саме через можливість нападу печенігів.

Але тоді виникає цікаве запитання: чому Святослав навесні все одно пішов туди, де вже бачив печенігів восени? На мою думку, тут спрацювало поєднання трьох чинників.

Перший — голод змушував його діяти. Залишатися на зимівлі далі було неможливо. Чим довше він чекав, тим слабшою ставала дружина.

Другий — він міг розраховувати, що печеніги вже пішли. Кочове військо не обов’язково стоїть пів року в одному місці. Йому потрібні величезні пасовища для коней. Святослав міг цілком логічно припустити: восени прохід був перекритий, але після зими ханські загони розійшлися степом.

Третій, і, на мій погляд, найцікавіший, — характер самого Святослава як полководця. Його попередня кар’єра заохочувала ризик. Він роками вирішував проблеми наступом: Хозарія, волзькі походи, Балкани, війни з Візантією. Такий військовий досвід легко міг створити переконання, що небезпеку можна подолати силою та швидкістю.

Тому цілком правдоподібною є психологічна реконструкція: Святослав міг вважати, що минулої осені його зупинила несприятлива ситуація, а не те, що сам шлях був непрохідним. Після зими він міг вирішити: тепер прорвемося.

І тут Куря, ймовірно, його переграв.

Назад — до Чорного моря й територій, де у Святослава вже майже не було надійної бази;

на захід — через чужі землі після програної війни з Візантією;

на схід — глибше в печенізький степ;

уперед Дніпром — найкоротший шлях до Києва, але через пороги.

Тому Дніпро, попри небезпеку, все одно міг здаватися найменш поганим варіантом.

Є ще одна деталь, яку часто недооцінюють. Торговий шлях Дніпром був звичним коридором між Києвом і Візантією; альтернативні західні річкові маршрути існували, але не були простою паралельною дорогою, на яку можна було звернути з нижнього Дніпра. Енциклопедія України зазначає, що альтернативна система через Прип’ять — Буг — Віслу набула більшого значення пізніше.

Обійти можна було, але це означало повністю змінити спосіб повернення: відмовитися від частини флоту та майна, знайти коней, піти у степ або далеко на захід і пройти сотні додаткових кілометрів із виснаженими людьми.

Найбільша помилка Святослава, найімовірніше, полягала не в тому, що він фізично не міг знайти інший шлях. Вона полягала в тому, що він не скористався ним тоді, коли ще мав сили.

Якби восени 971 року він послухав Свенельда, залишив частину майна й рушив на північ мобільним кінним загоном, його шанси, ймовірно, були б значно вищими. Після голодної зими 971/972 року вибір уже звузився до кількох дуже поганих варіантів.

І тут виходить майже трагічна послідовність: восени він був достатньо сильним, щоб піти іншим шляхом, але вирішив чекати; навесні він уже був достатньо слабким, щоб потребувати найкоротшого маршруту — і саме там на нього чекали печеніги.

Чому місце засідки було настільки важливим?

Дніпровські пороги були не однією перешкодою.

Це була ціла смуга перешкод.

Енциклопедія України зазначає, що пороги серйозно ускладнювали транспорт і вимагали сухопутних обходів; саме тут степові кочовики нападали на руські каравани.

Для Курі це створювало майже ідеальну військову ситуацію.

Йому не потрібно було знати, коли саме прийде Святослав.

Потрібно було знати лише одне:

якщо він іде до Києва Дніпром, він обов’язково з’явиться в цьому районі.

Це класичне спрямування руху противника: географія сама змушує його пройти через обмежений коридор.

Що я зробив би на місці Святослава

Якщо поставити себе саме в умови осені 971 року, а не весни 972-го, мій вибір був би таким:

1. Відмовитися від ідеї провести весь флот до Києва.

Човни й здобич уже не повинні бути головним пріоритетом. Основне завдання — зберегти князя та ядро дружини.

2. Послухати поради Свенельда.

Наймобільніші люди мають вирушити на конях.

3. Розділити сили на кілька груп.

Один великий загін легше виявити. Кілька мобільних груп можуть пройти різними напрямками й з’єднатися вже північніше степу.

4. Не намагатися перемогти Курю.

Це принципово.

Завдання не:

«розгромити печенігів».

Завдання:

«не дати печенігам генерального бою й вийти до лісостепу».

Там співвідношення переваг змінюється. Ліси, річки та поселення зменшують мобільність степової кінноти, а Святослав наближається до власної ресурсної бази.

У чому могла полягати головна помилка Святослава

Не навесні 972 року.

Восени 971-го.

Коли він уперше виявив, що печеніги перекривають пороги, його військо, ймовірно, було в кращому стані, ніж після зимівлі.

Саме тоді існувало вікно можливостей:

залишити частину майна → розділити військо → дістати коней → піти на північ разом зі Свенельдом.

Але Святослав вирішив перечекати.

У звичайній військовій логіці це рішення цілком зрозуміле:

«Зараз вони тримають прохід. Прийде зима — розійдуться. Навесні пройдемо».

Але зима:

не посилила Святослава — вона його виснажила.

За літописною традицією, під час зимівлі виникла важка нестача продовольства.

Тому навесні ситуація могла виглядати так:

залишатися не можна → повертатися до Візантії безглуздо → далеко йти через степ небезпечно → найкоротший шлях додому — Дніпро.

Святослав робить останню спробу.

А Куря вже знає, де йому доведеться пройти.

Три можливі сценарії співвідношення сил

Оскільки точних даних немає, розумніше розглянути кілька варіантів.

Перший сценарій — значна чисельна перевага печенігів. Куря міг мати у два або три рази більше воїнів. У такому разі поразка Святослава пояснюється відносно просто: чисельна перевага противника доповнювалася кращою мобільністю та вигідною місцевістю. Проблема цієї версії полягає у відсутності джерела, яке підтверджувало б таке співвідношення.

Другий сценарій — приблизна рівність. Цей варіант видається цілком правдоподібним. Навіть за однакової кількості людей географія та стан дружини давали Курі значну фактичну перевагу.

Третій сценарій — у Курі було менше людей. На перший погляд це здається парадоксальним, але й такий варіант не можна виключати. Якщо печеніги атакували розтягнуту колону частинами, їм не потрібно було одночасно переважати все військо Святослава.

Як міг відбуватися останній бій

Спробуймо уявити можливий хід подій, не видаючи реконструкцію за встановлений факт.

Навесні 972 року залишки дружини Святослава починають рух угору Дніпром.

Печенізькі спостерігачі їх виявляють.

Інформацію передають Курі.

Хан не поспішає вступати у відкритий бій.

Святослав продовжує рух і підходить до ділянки, де човни доводиться сповільнювати або проводити особливо обережно.

Колона розтягується.

І тоді починається удар.

Перші сутички можуть відбуватися одночасно в кількох точках.

Частина дружини намагається зібратися навколо князя.

Досвідчені воїни формують осередок організованого спротиву.

Якщо русам удається вишикуватися, печенігам немає потреби негайно атакувати їх у лоб.

Набагато ефективніше використовувати дистанційну зброю, маневрувати, атакувати з різних напрямків і не дозволяти окремим групам дружини з’єднатися.

У міру зростання втрат стрій починає руйнуватися.

Тоді рухливий бій перетворюється на серію ближніх сутичок.

І в одній із них Святослав приймає свій останній бій.

Ще раз: докладного опису цього бою джерела не залишили. Це військово-історична реконструкція можливого сценарію, заснована на становищі сторін та особливостях місцевості.

Чому загинув саме Святослав?

Тут з’являється ще один важливий чинник.

Для дружини князь був не просто командувачем.

Святослав був центром усієї військової структури загону. Його загибель могла спричинити психологічний і організаційний перелом навіть серед досвідчених воїнів.

Тому якщо Куря або його командири розуміли, де перебуває князь, знищення саме князівської групи було особливо важливим завданням.

Після загибелі Святослава організований опір міг швидко розпастися на окремі осередки.

Водночас літописне повідомлення про те, що хан Куря згодом зробив чашу з черепа Святослава, незалежно від ступеня історичної достовірності цієї деталі, показує, наскільки велике символічне значення традиція надавала особистості переможеного князя.

Де загинув князь Святослав?

Версія №1 — Ненаситецький поріг

Однією з найвідоміших локалізацій є район Ненаситецького порога (Ненаситець, Ненаситецький поріг) — найбільшого й одного з найнебезпечніших Дніпровських порогів.

Версія №2 — район Хортиці

Дуже поширеною є й інша версія — район острова Хортиця, тобто значно нижче за течією.